Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці є для Церкви однією з головних подій Священної історії. У цій дії, за зовнішнім старозавітним обрядом, Матір Божа почала той шлях, який завершився великою перемогою і здійсненням надій всього людства — приходом в занепалий світ Спасителя, Господа Ісуса Христа.
Починаючи розповідь про свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, варто відзначити, що відомостей про нього немає в канонічних Євангеліях. Вперше ця подія згадується в апокрифічних текстах, зокрема, в грецькому Протоєвангелії Якова (II століття) і латинською Євангелії псевдо-Матфея (IX століття). Ці джерела, в свою чергу, відображають усний переказ Церкви, яка є невід’ємною частиною Божественного Одкровення.
Головним сюжетом свята є історія приведення в Єрусалимський храм Пресвятої Богородиці її батьками, праведними Іоакімом та Ганною. Довго не маючи дітей, праведні подружжя дали обітницю — якщо у них народиться дитина, вони присвятять її Господу Богу. Господь почув молитви Іоакима і Анни. Коли подружжя прожило разом вже близько п’ятдесяти років, Він подарував їм дитину — народилася донька, яку вони назвали Марією (в перекладі з єврейського — «пані», «надія»).
Надалі Марії належало стати Панною та Надією всіх вірили в Месію. По батьку Божа Матір походила з коліна Юди, з роду царя Давида, а по матері — з роду первосвященика Аарона. Таким чином, збулися старозавітні пророцтва, що стосуються майбутнього народження Месії, — адже Він повинен був відбутися з царського і священицького пологів одночасно.
Після народження дочки праведні Іоаким і Анна принесли подячні жертви і дали ще одну обітницю — їх дочка не буде ходити по землі, поки вони не введуть Її в храм Божий. Тут ми і зустрічаємося з Переданням Церкви про введення в храм Пресвятої Богородиці.
Ця урочиста подія відбулася, коли Марії виповнилося три роки. Батьки привели доньку до храму, де її урочисто зустрічали непорочні діви із запаленими світильниками. Сходи, що ведуть до храму, складалася з п’ятнадцяти ступенів. Марія без сторонньої допомоги піднялася по всіх щаблях, а назустріч їй вийшов первосвященик. Тут Передання Церкви повідомляє нам про те, що цим первосвящеником був праведний Захарія — батько святого Іоанна Предтечі, Хрестителя Господнього.
Марія була введена в Святая святих — центральне місце Єрусалимського храму. Це було зроблено за особливим Божим повелінням: адже за законом туди міг заходити тільки один первосвященик, та й то один раз на рік. Марія ж була допущена в Святая святих як Матір Спасителя, який мав народитися від неї. Богослужбові тексти порівнюють її з живим кивотом (шафка, ящик) Божим. Після цього Марія залишається жити і служити в храмі — тут вона вчилася з іншими дівами, вивчала Святе Письмо, пряла і шила священицькі облачення.
За переказами, Діва Марія прожила в храмі до 12 років. Через деякий час після закінчення виховання в храмі Марії необхідно було вступити в шлюб. Однак вона сказала священикам, що буде зберігати дівоцтво перед Богом. Саме в цей момент і було прийнято рішення про те, щоб у Марії був покровитель, так як батьки її на той час вже померли. У результаті (в результаті особливого жереба) Марію заручили пристарілого теслі Йосипа, який також походив з роду царя Давида. Власне, на цьому і закінчується розповідь про головне сенсі свята.
Як же подія Введення в храм Пресвятої Богородиці увійшла до складу великих двунадесятих свят християнської Церкви? Дослідники вважають, що поява свята безпосередньо пов’язане з часом правління візантійського імператора Юстиніана Першого. У 543 році за його велінням на залишках зруйнованого Єрусалимського храму була збудована велика церква на честь Пресвятої Богородиці. Цим будівництвом було відзначена подія Введення в храм Божої Матері.
Починаючи з восьмого століття свято Введення коротко згадується в деяких церковних текстах, також. Таким чином, до восьмого століття почалася складатися традиція святкування події Введення в храм Пресвятої Богородиці. Починаючи ж з дев’ятого століття свято набуває широку популярність по всьому християнському Близькому Сходу. Остаточно в число великих двунадесятих свят Введення увійшло вже після чотирнадцятого століття.