– Бабуся Єва завжди намагалася поставити вдома ялинку до Миколая. Той день проводили особливо тепло, збиралися в сімейному колі. Потім так само зустрічали Новий рік, Різдво, старий Новий рік. Цю традицію зберігала моя мати, і я намагаюся підтримувати, – розповідає 32-річна Ірина Замкова.
Її баба Єва Дмитрук жила в селі Тернівка Новоград-Волинського району на Житомирщині.
– На пам'ять про ті свята мені від бабусі у спадок перейшла іграшка з біблійними волхвами. Вона вішала її на видне місце. Але гратися іграшками з ялинки суворо забороняла. Думаю, для бабусі вона стала дорога, бо купила у післявоєнні роки. Тоді ялинкові прикраси дістати було важко.
Прикрашена ялинка у Єви Іванівни стояла до старого Нового року – до Василя. Після свят розбирала її сама. Кожну іграшку складала в кошик із ватою.
– Бабуся працювала дояркою і вихователькою в дитячому садку. Рано-вранці йшла на ферму, а потім – до дітей. Під час свят у нас збиралися її вихованці й сусідські діти. Бабуся показувала іграшки на ялинці й розповідала казки, що видумувала на ходу. Щоразу – інші. Прив'язувалася до нової іграшки на ялинці. Казки про волхвів і народження Ісуса Христа розказувала лише на Різдво.
Починала після зустрічі першої різдвяної зірки. Дітвора сиділа кругом ялинки й бабусі. Найменші могли гратися іграшками, що вона скручувала з хустинок чи з іншого одягу. Любила збирати якомога більше малечі. Тоді їй самій було цікавіше. Батьки дітей дуже дякували за такі вечори.