Онкомаркери є специфічними речовинами, наявність яких у крові, сечі або тканинах зазвичай свідчить про розвиток тих чи інших злоякісних новоутворень. Це можуть бути білки або інші молекули, які продукує або сама пухлина, або організм людини у відповідь на розвиток злоякісного новоутворення.

Онкомаркери можуть бути присутні не тільки у хворого. Деякі з них в певній кількості є у здорової людини, а підвищення певного рівня можна вважати діагностичною ознакою розвитку онкологічних захворювань. Коли виникає потреба здати кров на онкомаркери? Показання до проведення дослідження:

  • рання діагностика раку;
  • прогнозування перебігу хвороби;
  • моніторинг ефективності лікування;
  • виявлення рецидивів.

Своєчасна діагностика дозволяє виявити ті чи інші онкологічні захворювання на ранніх стадіях клінічного перебігу, коли ще не з’явилися симптоми хвороби й пацієнт може почуватися добре, не підозрюючи про наявність і розвиток пухлини. Деякі онкомаркери вказують на агресивність новоутворення й надають інформацію про ймовірність рецидиву після терапії. Це дає змогу слідкувати за ефективністю лікування, запобігти поверненню хвороби або змінити план лікування, якщо це потрібно.

Основні види онкомаркерів

Сучасній медицині відомо близько 200 онкомаркерів, які можуть вказувати на наявність певної патології. Серед найпоширеніших, які несуть високий рівень діагностичної цінності, варто зазначити наступні:

  • Простат-специфічний антиген. Підвищення цього показника може свідчити не тільки про онкопатології простати у чоловіків, але й про наявність запальних процесів або доброякісних новоутворень, таких як аденома простати.
  • Антиген CA-125. Білок, який традиційно асоціюється з раком яєчників у жінок. Проте рівень цього антигену може бути маркером злоякісних новоутворень матки, легенів та деяких інших органів. У нормі він інколи підвищений під час менструації чи вагітності, а також при ендометріозі та деяких інших хворобах, не пов’язаних із розвитком пухлин.
  • Альфа-фетопротеїн. Антиген, який вважають маркером при онкологічних захворюваннях печінки. Крім того, його рівень може бути підвищеним внаслідок розвитку таких хвороб, як гепатит або цироз печінки.
  • Раково-ембріональний антиген. Найуніверсальніший маркер наявності онкопатологій різних органів та систем організму. Може бути діагностичною ознакою рака товстого кишківника, шлунка, легенів, молочної чи підшлункової залози.
  • Хоріонічний гонадотропін людини. Підвищується в нормі у жінок під час вагітності, але може також свідчити про розвиток трофобластичної хвороби або деяких різновидів пухлин.
  • Бета-2-мікроглобулін. Підвищений рівень цього виду антигену може вказувати на різні захворювання крові, такі як мієлома або лімфома.

Ці та інші онкомаркери важливі для профілактики та ранньої діагностики онкопатологій, причому навіть у пацієнтів, які не мають певної симптоматики, вони є важливою частиною плану профілактичних заходів у пацієнтів із груп ризику.

Методи дослідження онкомаркерів

Для визначення рівня онкомаркерів лікарем можуть призначатися наступні аналізи в медичній лабораторії:

  • Аналіз крові. Найпоширеніший вид діагностики. Забір крові проводиться з вени з подальшим дослідженням за допомогою певних тест-систем.
  • Дослідження сечі. Актуальне при підозрі на рак сечового міхура та на деякі інші онкопатології.
  • Біопсія. Це метод дослідження наявності онкомаркерів у певних тканинах при підозрі на онкологічні ураження, зокрема на рак молочної залози чи простати.
  • Аналіз ліквору. Це метод діагностики рака головного та спинного мозку. Для проведення тестів здійснюють забір спинномозкової рідини.

На підставі отриманих результатів встановлюють певний диференціальний діагноз, призначають лікування або корекцію методів терапії, які не показали себе як ефективні.