Жінки в ЗСУ: Шлях Вікторії Пчелінської офіцера-психолога з 30-ї бригади

- Найприємніше, коли до тебе приходять і говорять «Дякую». І на душі стає так радісно. Відчуваєш, що ти на своєму місці і ти тут потрібна, - ділиться думками 23-річна Вікторія Пчелінська, офіцер-психолог одного з механізованих батальйонів 30-тої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.

Своє життя з військом Вікторія пов’язала одразу після школи, коли вирішила навчатись в КНУ імені Тараса Шевченка. Після випуску, продовжила службу в 30 ОМБр де вже понад рік проходить службу.

- Звісно, коли тільки приходиш в підрозділ, особовий склад не одразу тобі «відкривається», - зізнається Вікторія. Але я люблю спілкуватись, стараюсь швидко знайти контакт, ніколи не соромлюсь підійти першою до людини, спитати «як справи», ніколи не відмовлю в допомозі і завжди намагаюсь дати пораду.

Ще під час навчання в університеті, Вікторія неодноразово проходила стажування в бойових бригадах та вважала, що бути офіцером – це так просто.

- Але тут, я зрозуміла, що я відповідальна за моральний стан кожного бійця, особливо коли щось хвилює, є якась проблема і він нічого не хоче розповідати, «я ж чоловік ти жінка, як я можу показати свою слабість перед жінкою», - розповідає Вікторія. Спочатку потрібно завоювати довіру людини, тому в перші 2-3 місяці не так все просто. Перебуваючи в зоні ООС, намагалася завжди перебувати з особовим складом і приїжджати кожний день на позиції, це нас зблизило. Цікавилась всім: як живуть, чим харчуються, що роблять у вільний час, чи є він в них взагалі.

Завжди намагаюсь підтримати своїх бійців, де б вони не були, чи в зоні бойових дій, чи на полігоні, я такий самий боєць, тому завжди з ними. Вони мене називають Вікторія Вадимівна, так само як і я до всіх ставлюся з повагою.

- Іноді бійці приходять і просять пораду для свого родича, друга. Або просто вислуховую їх, а вони через декілька днів приходять і говорять дякую.

Приємно, що в мої 23 роки до мене дослухаються, цінують мою думку!

- Дуже важливу роль відіграє колектив, який повинен підтримувати в твоїх починаннях. Те, що це чоловічий колектив, мене не лякає, з їхньої сторони завжди є підтримка. За що я їм дуже вдячна! 

В житті Вікторії є одне правило - це ніколи не опускати руки, адже немає завдань, які не можна вирішити. Головне - знайти правильний шлях вирішення.

Та найголовніше для Вікторії те, що нею пишаються батьки – вона їхня захисниця, тож дівчина планує присвятити все своє життя військовій службі.

30 ОМБр