Боровся до останнього подиху: Загинув воїн 30-тої бригади

Цілісність України важливіша за освіту в Польщі!

- В армії я з 2015-го, а на війні – з 14-го, - посміхається Сергій, військовослужбовець 30 механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. – Так сталося, що російського агресора на Донбасі я зустрів, будучи уже бійцем Добровольчого українського корпусу. А вже за рік підписав контракт зі Збройними Силами України.

Ще до війни Сергій навчався у Польщі, в Опольському університеті на економічному факультеті. Після другого курсу, у 2014 році, хлопець приїхав на зимові канікули додому - на Черкащину. Проте усі новорічно-різдвяні свята зустрів на Майдані Незалежності, разом з усіма іншими учасниками Революції Гідності. Там же й познайомився з хлопцями та дівчатами, з котрими вирішив далі боротись за світле та європейське майбутнє держави.

- Я мав би повернутися до Польщі та продовжити навчання, адже залишилось довчитись ще 2 роки. Однак, те що коїлось в нашій державі на той час, не давало мені спокою і я не міг дивитись у вічі своїм друзям та іноземним колегам, навчаючись спокійно за кордоном, - пригадує Сергій. - Тоді навіть особливо ніхто й не розумів чим закінчиться Революція, та коли почалась окупація Криму – я без вагань взяв до рук зброю, аби захистити Україну.

Після прискореного військового вишколу у Десні, де на той час проходили підготовку тисячі військових та добровольців зі всієї України, Сергій відправився на схід. Боронив українську землю в Пісках, Авдіївці, Мар’їнці та інших населених пунктах Донеччини і Луганщини.

- За весь час мого перебування в районі бойових дій було важко майже всюди, адже це війна, - каже українських воїн. – Та, мабуть, найгарячіше було в авдіївській промзоні. Тоді ворог обстрілював наші позиції практично цілодобово, під час одного з них загинув мій друг та товариш Герой України Андрій Кизило. Проте ми тоді дали гідну відсіч російському агресору, вони понесли величезні втрати, - розповідав Сергій.

Професіонал своєї справи в прямому сенсі цього слова, за його плечима колосальний досвід, мужній, щирий та доброзичливий, - відгукуються побратими по службі. Та це все вже в минулому…

25 березня Сергія Гондюка не стало… Він загинув від рук російського окупанта в Донецькій області. 21 березня йому виповнилося тільки 32 роки, у вересні минулого року Сергій одружився.

Це інтерв’ю із захисником ми записували буквально декілька місяців тому, під час спілкування він сказав:

- Мрію, аби швидше окуповані землі повернулись до України, а тоді й сам повернуся до своєї сім’ї. Та, можливо, все ж продовжу та завершу навчання.

На жаль не судилось. Родом Сергій з м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області. У Героя залишилась вдома дружина, мати та сестра. Він до останнього подиху захищав Україну! Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя! Для нас це непоправна втрата та біль. Ми не забудемо! Ми помстимося! Ми переможемо! Слава Герою! Смерть ворогам!

За матеріалами 30-ї ОМбр